чтиво

Манівцями навмання

Ліпше дуже пізно, ніж ніколи!

Досвід новачків, або як ми тупили. Довгий клас, залік МЖ(ЖЖ).


Flash-Cross-35. Люблю тільки тебе... (26 вересня 2020р.)


Цей флешкрос був першим як для нашої команди, так і для кожної з нас особисто. Спершу хочу подякувати всім, хто багато років поспіль зазивав мене на флешкроси. Вас так багато, що всіх не перелічу , але пам’ятаю. Кликали, запевняючи, що точно сподобається, та я трималася! Не пробувала, тому й не дуже хотілося. З бажанням відтепер питань не буде, бо по закінченні першої своєї гри чекаю на наступну.


Звичайно, вдячна своїй напарниці по команді, що одразу підтримала моє дуже невпевнене бажання взяти участь. До останнього не регалися, бо боялася передумати. А от у подрузі я не сумнівалася ні хвилини.


І ось уранці в день флешкросу, виїхавши з дому з баулом до залізничного вокзалу, відчула, що зовсім " не котить". Ну буває іноді таке, коли їхати не в радість. Зазвичай, у таких випадках я розвертаюся додому. Та не цього разу. А "не котило" настільки, що на півдорозі я стрибнула з велом у трамвай. Так, мені було соромно, але цього майже ніхто не бачив) Зате не запізнилася на елку, бо так іноді виходить. Півдня я ще їздила млява й безсила, ледве доганяючи співучасницю, та опівдні настрій змінився. І далі вже, навпаки, неслася бадьоро, кайфувала й шкодувала, що день такий короткий.



Реєстрація, передстартовий брифінг - і понеслося.



Все, про що розповідали орги під час брифінгу, пролітало повз, бо увага була розосереджена на великій кількості люду. І зібратись ніяк не виходило. Сподівалася, що подруга слухає уважніше).



Тупити ми почали ну просто одразу! Прибувши одними з перших на КП-Р (де потім виник конфлікт з мисливцями), почали шукати місце для КП-визначального фото. Не довго думаючи, фото взяли з першої ж сторінки книжки (тобто з КП-А), бо вона перша відкрилася)). На ній була високовольтна смуга - і ми теж бачили поблизу високовольтну смугу. Довго ж ми лазили там по хащах то вниз, то вгору, шукаючи потрібний ракурс, а його все не було. Повз нас просувалися інші команди, було чути голоси. Тоді спало на думку, що, мабуть, десь недалечко точно має бути ще одна смуга. І її, напевне, не видно за лісочком. Поїхали шукати. Несподівано натрапили на скупчення команд. Вони товклися в дуже неочікуваному місці. Там був стіл з лавками та альтанка. Нарешті, дійшло: це і є КП! І ми відкрили потрібну сторінку з фотозавданнями для КП-Р.



Дуже кумедно виглядало, як двоє мисливців сиділи за столом і щось їли, а навколо нишпорили велосипедисти, зовсім не звертаючи уваги на господарів. На нашому фото цього не видно, бо один натовп вже від’їхав, а наступний під’їжджав. Учасники гри оглядали стіл, лавки, дерева навколо, кущі, заглядали в щілини, в альтанку, де був накритий усілякими закусками стіл. Усе чекало на гостей-мисливців, а прибували й прибували велосипедисти. Тих двох за столом це тоді ще не дуже бісило) Кульмінації ми не застали, але взяли до уваги, як можна зіпсувати комусь свято))


Наступний наш протуп був дуже скоро, майже тут же, на виїзді з цього КП. Хтось запитав у мисливця, як краще проїхати в Хмарівку. І ми теж дослухалися до його відповіді. Звичайно ж, його варіант дороги виявився найгіршим. Бо дорога несподівано закінчилася, і далі на нас чекала рілля, а потім майже викошене дуже колюче поле соняхів. Завдяки цим протупам, на наступні КП ми потрапляли далеко не першими і тому шукати там приколи вже не мало сенсу.


КП-В був на дитячому майданчику в Хмарівці.



Там знов була купа команд і велика територія для пошуків потрібних ракурсів. Повеселила команда новачків, яка тупила разом з нами, але по-своєму. Вони хотіли, щоб їх хтось повчив розгадувати ребуси. Ми запропонували обмін: ми їм дамо відгадки на ребуси з цього КП, а вони нам підкажуть ,що фотографувати. На це ми отримали відповідь, що їх цікавлять не відгадки, а сам принцип розв’язання ребусів. Пропозиція пояснити принцип в обмін на фотозавдання їх теж не зацікавила. Торг не відбувся, але ми посміялися. До цього флешкросу я теж не вміла відгадувати ребуси, але знала, що це може напарниця, тому була спокійною. Тепер і я вмію.


КП-Г з його занедбаною альтанкою не запам’ятався нічим особливим, крім мого колоритного падіння на велосипеди на рівному місці.



Ми стояли й спілкувалися з іншою командою, як я почала задкувати й завалилася на велосипеди, що стояли за спиною. Посміялися, було весело й не боляче. Лише дома виявила зламані спиці та вісімку).


Взагалі відсутність досвіду давалася взнаки скрізь: і в різних з напарницею покришках (вона летіла по асфальту, я ж, навпаки, чекала її на піску), і у відсутності планшету з картою на кермі, дуже не вистачало лупи, щоб у темряві розгледіти хоч щось на картинках, нормального компасу…


Чудом пощастило на КП-Я взяти прикол.



Бо про діаграму зі шкалою відстаней до приколу я прочитала лише вдома через кілька днів, відгадуючи решту ребусів. Добре, що хоч як визначати напрям пошуку по діаграмі, подруга знала.



Перетнулися на КП-Я з командою короткого класу, яка марне шукала прикол близько години й про діаграму гадки не мала.


Далі наш шлях лежав трасою. Гидкою, шумною, але через монастир з пиріжками. Та через карантин усе було зачинено.


Дуже красивий пейзаж був на КП-Д. І нарешті стало не так спекотно, як було вдень.



КП-Д розташувався на дуже високому місці, з якого, як на долоні, було видно храм у Кірсановому, поля, соснові ліси, села та луки понад Удами. А ще там було чи не найбільше колючок! Колючий терен, колюча трава, колючі кущі, хіба що колючого дроту не було. Дуже довго лазили по тих колючках у пошуках потрібних фоток. Потім був довгий красивезний спуск у Червону Поляну, на середині якого вирішили зупинитися й перекусити. Прямо на узбіччі обідали, милуючись краєвидом. Це був не оптимальний шлях на наступне КП, але чомусь ми обрали саме його.


Далі в планах було лісове КП-І. Та хоча восени ми в тих краях неодноразово катали по гриби, нерідко вертаючи в темряві під дощем, все одно чомусь обрали найгірші шляхи. Прибувши майже на КП-І, спочатку спробували взяти його навпростець з дороги на протилежному боці яру. Ось звідси:



Задля цього протоптали неабиякий проспект крізь нетрі з такою добрячою втратою висоти. Уткнулися в густезну стіну лісу, покидали вели й розійшлися в різні боки шукати хоч якийсь натяк на прохід, хоч якусь звірину стежку. Та все марно. До КП-І було якихось 50 метрів! А як виявилося, не якихось, а нездолАнних!


Порипалися-порипалися та мусили вернутися нагору на дорогу. Таким чином, прогуляли купу часу. Шкода, що це було вже перед сутінками, бо нашим хайвеєм в нікуди хтось з гравців обов'язково б скористався). Довелося об'іжджати по колу, і таки в сутінках ми дісталися КП-І. Ще б трохи пізніше, і ми б його вже не знайшли, бо на визначальному фото був лише маленький стовпчик.



Встигли навіть ще одне фотозавдання зробити на КП-І. Це було фото колоди з візерунком у вигляді зірки всередині.



Спочатку було знайдено колоду дуже схожу з тією, як на картинці. От дуже схожу, так би мовити копію, але трішки не те. Це орг Микола, гадаю, так пожартував над нами. Звичайно ж, на всяк випадок сфоткали її. І вже потім знайшли оригінал.


Швидко стемніло. Час був повертатися в табір. Але відмовитися від лісного КП-Н ми не змогли. Бо дуже потрібна була літера "н", щоб зібрати принаймні одну назву міста (Рівне). У цілковитій темряві найважче було розгледіти, що ж то там на картинці. Поталанило, там було щось об’ємне, тому змогли його знайти і зробити першу фотку.



Решту завдань шукати з ліхтарями не мало сенсу.


КП-Н з його величезними й старезними деревами вночі здавався таким цікавим і загадковим, що було вирішено повернутися туди ще раз при денному світлі й усе розгледіти.


Що ми через місяць і зробили.



Удень усе це виглядало вже не таким казковим, однак могутні дерева вражали своїми розмірами.



Випадково знайшли місце , де був захований прикол короткого класу.


Далі було швидкісне повернення нічним лісом та полями в табір за хвилину до контрольного часу. Ця ділянка маршруту залишилася в пам’яті найприємнішою. Нічний ліс у світлі фар, потім вузький коридор у кукурудзяному полі з густезною курявою від машини, яка хтозна-звідки винирнула з лісу й проїхала перед нами, місяць і зорі.


Фініш за хвилину до контрольного часу.



Пресмачний і дуже в тему борщ.



Приємний концерт. Чудова атмосфера та прегарний настрій.



Нам, як новачкам, таки пощастило отримати непоганий результат ще й приз за цікаву назву команди.


Назва «Манівцями навмання» виявилася не просто красивим словосполученням . Вона докорінно вплинула на спосіб нашого пересування.


Велика дяка оргам за цей чудовий захід! Ми в захваті від вашої роботи. Повторюсь, що з нетерпінням чекаємо на наступну гру.


25 декабря 2020г. :. Maryna Rika :. Флэш-кросс